Діагностика криптококового менінгіту

Криптококовий менінгіт вражає близько трьохсот тисяч пацієнтів по всьому світі. Данні з США свідчать про те, що криптококовий менінгіт щорічно розвивається у 5% ВІЛ-позитивних пацієнтів. Криптококовий менінгіт – це 5-та найбільш летальна за кількістю смертей хвороба в світі, одразу після СНІДУ, туберкульозу, малярії та діареї.  Криптококовий менінгіт – це друга (після ТБ) за поширеністю причина смерті хворих на СНІД.

Діагностика здійснюється за допомогою культурологічних методів або виявлення криптококового антигена. Чутливість культурологічних методів нижча 70% та час очікування результату більше 1 тижня. Пряма мікроскопія ліквора має низьку діагностичну цінність. Виявлення криптококового антигена в спинномозковий рідині або переферичній крові має чутливість 95% або вище, в залежності від виробника тест-системи.

При швидкої та правильної діагностиці та лікуванні смертність уздовж перших десяти тижнів нижча 20%. У пацієнтів з відкладеною ініціацією терапії смертність перевищує 50%.

Діагностика субклінічної інфекції

Скринінг пацієнтів в групі риску для виявлення криптококового антигена в периферичній крові дозволяє ідентифікувати пацієнтів, в яких розвинеться криптококовий менінгіт. Профілактична терапії флюконазолом в таких пацієнтів дозволяє знизити кількість випадків криптококового менінгіту на 71% та підвищити виживаємість на 48%

Сьогодні скринінг для виявлення криптококового антигена рекомендовано всім пацієнтам з рівнями CD4 клітин нижче 200 кл/мл, навіть тім, що отримують АРТ.

Rajasingham et al. Global burden of disease of HIV-associated cryptococcal meningitis: an updated analysis. Lancet Infect Dis 2017 Aug;17(8):873–81.
Oladele RO et al. Cryptococcal Antigenemia in Nigerian Patients With Advanced Human Immunodeficiency Virus: Influence of Antiretroviral Therapy Adherence. Open forum Infect Dis 2016 Mar 1;3(2):ofw055.

Діагностика пневмоцистної пневмонії

У пацієнтів з ВІЛ/СНІДом пневмоцистна пневмонія характеризується підгострюю течією з лихоманкою, кашлем, втратою ваги, діареєю та наростаючою задишкою. Продромальні симптоми зазвичай наявні 2-3 тижні до появи задишки яка є клінічно вираженою. У пацієнтів з імунодефіцитом, які не є наслідком СНІДу, пневмоцистна пневмонія прогресує швидше з більш вираженими радіологічними ознаками, кашлем так хрипами.

У світі, приблизно 2.8 пацієнтів з прогресуючим ВІЛ/СНІДом знаходяться в групі риску. За скромні оцінками приблизно 400 тисяч пацієнтів захворюють на пневомоцистну пневмонію щорічно, але реальні цифри ймовірно вище.

Бронхоальвеолярний лаваж використовується для діагностики за допомогою прямої мікроскопії. Культурологічні методи неможливі, тому що мікроорганізм не росте in vitro. Визначення рівня (1-3)-β-D-глюкана в периферичній крові – це корисний діагностичний інструмент.

При ранній діагностики та ініціації терапії виживаємось становить 80-90% у пацієнтів з ВІЛ/СНІДом. У пацієнтів з іншими імунодефіцитами – тільки 50%. Пацієнті з пневомцистної пневмонією повинні бути ізольовані внаслідок риску зараження інших імунокомпроментованих пацієнтів.